Оружие и Охота
2007, №6.
|
|
Список статей
Следующая статья
Назад
Оружие и Охота
|
|
Кримiнальна вiдповiдальнiсть
|
|
|
Згідно ст. 13 Конституції України земля, її надра, атмосферне повітря, водні та інші природні ресурси, які знаходяться в межах території України, природні ресурси її континентального шельфу є об'єктами права власності Українського народу. На підтвердження цих конституційних положень Законом України від 13 грудня 2001 року "Про тваринний світ" (статті 9, 10) кожному громадянину надано право використання тваринного світу, серед різновидів якого мисливство знаходиться на першому місці. На території України мешкає 117 видів ссавців, 270 — птахів, 21 — рептилій, 117 — амфібій, 44371 — безхребетних. Мисливський фонд України становить понад 244 види птахів і понад 100 звірів. Загальна площа мисливських угідь України близько 50 млн га.
На початку XXI ст. за прогнозами вчених до Червоної книги України можуть бути занесені ще 20 видів ссавців та ряд інших видів тварин.
Відповідно до Постанови Верховної Ради України від 16 жовтня 1992 року "Про пріоритетні напрямки розвитку науки і техніки" дослідження у сфері охорони навколишнього природного середовища, серед яких є тваринний світ, посідають провідне місце в реалізації екологічної політики в Україні. Враховуючи положення Закону України "Про загальнодержавну програму адаптації законодавства України до законодавства Європейського Союзу" на цьому шляху як головний вектор вирішення проблем кримінальної відповідальності за незаконне полювання в юридичній літературі розглядається насамперед поліпшення нормотворчої діяльності та практики застосування чинного законодавства в цій сфері.
Переважна більшість правових вимог, у тому числі й кримінально-правових, кримінально-процесуальних та міжнародно-правових щодо охорони, відтворення, раціонального використання та оздоровлення мисливських звірів і птахів як складової частини тваринного світу України знайшли своє відображення в законах України: від 22 лютого 2000 р. "Про мисливське господарство та полювання" зі змінами і доповненнями, внесеними Законами України: від 7 лютого 2002р. №3053-III, від 15 травня 2003 р. № 762-ІV, від 11 липня 2003 р. № 1122-ІV, від 20 квітня 2004 р. № 1695-IV [6;9]; від 13 грудня 2001 р. "Про тваринний світ"[3]; від 7 лютого 2002 р. "Про червону книгу України"[10]; від 16 червня 1992 р. "Про природно-запо-відний фонд України" зі змінами і доповненнями, внесеними Законами України: від 5 травня 1993 р. № 3180-ХП, від 14 грудня 1999 р. № 1287-ХІV, від 11 грудня 2003 р. № 1377-XIV[7;8]; в Постанові Кабінету Міністрів України від 1 червня 1993 р. № 399 "Про розміри компенсації за добування (збирання) та шкоду, заподіяну видам тварин і рослин, занесеним до Червоної книги України"; в Наказі Державного комітету лісового господарства України від 16 квітня 1998 р. № 41 "Про затвердження розміру збору за видачу посвідчення мисливця і контрольної карт-ки обліку добутої дичини та порушення правил полювання"; в Наказі Державного комітету лісового господарства України від 27 грудня 2000 р. № 153 "Про затвердження Інструкції про порядок видачі ліцензії на добування мисливських тварин та порядок здійснення полювання на цих тварин"; в Наказі Державного комітету лісового господарства України від 8 квітня 2004 р. № 16 "Про проведення полювання в мисливський сезон 2004"; в Наказі Державного комітету лісового господарства України від 21 квітня 2003 р. № 76 "Про проведення полювання на диких парнокопитних і хутрових звірів у мисливський сезон 2003/2004 року та інших.
Проте, незважаючи на певну урегульованість питання щодо відносин, що стосуються мисливських звірів і птахів, багато громадян не дотримуються приписів полювання, які є центральним питанням, де визначається як загальний режим мисливського господарства та тваринного світу, так і порядок здійснення полювання: від моменту виникнення права на полювання, місць, строків, обстановки, способів, засобів, знарядь і видів полювання.
Саме ці порушення правил і норм полювання зумовили Президента України В. Ющенка висловити думку "про те, що мисливство потрібно заборонити". На підтримку цієї позиції екс-президент України, народний депутат України Л. Кравчук висловився, що "ця позиція, може, по суті і вірно — не можна проводити дике варварське полювання", що не рідко приводить до трагічних наслідків. Смерть колишнього губернатора Харківської області, народного депутата України Є.Кушнарьова не перший випадок трагічного полювання високопосадових осіб нинішньою зимою. 6 грудня 2006 р. кулею, випущеною із мисливської зброї, був убитий нач. управління державної судової адміністрації Сумської області Давид Георгадзе. Порушено кримінальну справу за статтею необережне вбивство. Два місяця раніше, 17 жовтня, на полюванні в Миколаївській області загинув директор компанії "Цемремонт". В середньому, за даними Держкомлісгоспу, кількість убитих та поранених на полюванні становить приблизно 30 чоловік на рік.
Брак наукових досліджень щодо складових біосфери, біотехнічних заходів, правовий нігілізм, варварське знищення мисливських птахів та звірів призводить до різкого зменшення їх популяцій, а ще жахливішим є те, що деякі види тваринного світу перебувають під загрозою повного знищення.
Кримінально-правова характеристика складу злочину незаконне полювання
1.1. Поняття і суспільна небезпечність злочину незаконного полювання.
Як відомо, в основу поняття "незаконне полювання" мають бути покладені сформульовані законом протиправні дії. У ч. 1 ст. 248 КК України ці порушення правил полювання об'єднані з настанням істотної шкоди як рівнозначні. Але з їх переліку, що приводиться в Законі України "Про мисливське господарство і полювання", видно, що найменшою ступінню суспільної небезпечності характеризується таке порушення, як полювання без відповідного дозволу, ще більш високий ступінь суспільної небезпечності представляє полювання в заборонений час, найбільш високий ступінь суспільної небезпечності представляє полювання забороненими знаряддями і способами.
З'ясування суті та визначення поняття "незаконне полювання", а також наукові розробки з проблеми суспільної небезпечності злочину, передбаченого ст. 248 КК України, обґрунтування кримінальної відповідальності за це діяння, з'ясування суті суспільної небезпечності цього явища мають велике значення для правильної кваліфікації діяння винного та зміцнення законності, відіграють важливу роль у боротьбі з указаними злочинами.
Словник української мови під "полюванням" розуміє: "Шукати і переслідувати диких звірів, птахів, риб з метою вбити чи зловити їх". Крім цього, ставиться знак рівняння між поняттям "мисливець" та "полювач". Слід зазначити, що одним з найперших визначень поняття "полювання" як відшукання або переслідування ко-рисних диких тварин з метою вбити або впіймати їх узагалі з метою вступити у володіння ними ми знаходимо в "Проектъ Правилъ объ охотъ съ приложениемъ мотивовъ" 1889 р.
В основному всі погляди, що зустрічаються в юридичній літературі, на поняття "полювання" і його зміст збігаються на існуючому тлумаченні цього поняття, тобто розглядають його як: вистежування з метою добування, переслідування і саме добування диких звірів і птахів, а також знаходження в мисливських угіддях з рушницями, собаками, ловчими птахами, капканами й іншими знаряддям полювання.
Деяке уточнення цього поняття вносить Закон України від 22 лютого 2000р. "Про мисливське господарство та полювання". При цьому використовуються поняття як "мисливство", так і "полювання". Так, під мисливством мають на увазі вид спеціального використання тваринного світу шляхом добування мисливських тварин, що перебувають у стані природної волі або утримуються в напіввільних умовах у межах мисливських угідь. Цікаво, що під полюванням тут розуміють дії, спрямовані на вистежування, переслідування з метою добування і саме добування (відстріл, відлов) мисливських тварин, що перебувають у стані природної волі або утримуються в напіввільних умовах.
Аналіз нормативних актів, що регулюють полювання, та існуючих визначень приводять до висновку, що ця діяльність може проявлятися нижченаведеним чином і обов'язково мати такі характеристики: 1) як один з видів спеціального використання тваринного світу України (п.4 Положення, ч. 4 і ч. 11 ст. 1 Закону України від 22 лютого 2000р. "Про мисливське господарство та полювання"); 2) предметом полювання є мисливські звірі та птахи, що перебувають у стані природної волі, або утримуються у напіввільних умовах, належать до природних ресурсів загальнодержавного значення (ч. 1 ст. 1 Закону); 3) підставою полювання є дозвіл на добування мисливських тварин (посвідчення мисливця, квиток громадської мисливської організації, документ про сплату державного мита, ліцензія, відстрільна картка, дозвіл на право користування мисливською зброєю, щорічна контрольна картка обліку добутої дичини); 4) добування диких звірів і птахів під час полювання проводиться лише в межах мисливських угідь; 5) суб'єктами здійснення полювання можуть бути лише особи, які мають право на полювання (ст. 12, 13 Закону України від 22 лютого 2000р. "Про мисливське господарство та полювання"); 6) головні елементи полювання — пошук, вистежування, переслідування і добування (відстріл, від-лов) диких звірів і птахів; 7) основні дії при полюванні — це відстріл, відлов, вистежування, переслідування, добування; 8) до полювання відноситься (ст. 12 Закону України "Про мисливське господарство та полювання") перебування осіб в межах мисливських угідь, у тому числі на польо-вих і лісових дорогах (крім доріг загального користування), при наявності: а) стрілецької зброї (в тому числі лука, арбалета) або капкана та інших знарядь добування диких звірів і птахів; б) мисливського собаки або ловчого звіра чи птаха; в) продукції полювання; г) будь-якої зібраної розчохленої стрілецької зброї (в тому числі лука, арбалета).
На підставі викладеного, під полюванням слід розуміти вид спеціального користування тваринним світом, який характеризується пошуком, вистежуванням з метою добування, лову, розселення, використання в зоопарках, а також переслідуванням і самим добуванням диких звірів і птахів, які знаходяться у стані природної волі або утримуються в напіввільних умовах, особою, яка має право на полювання (до останнього прирівнюється перебування в мисливських угіддях з рушницями, мисливськими собаками, ловчими птахами, капканами й іншими знаряддями полювання, а також мисливською вогнепальною зброєю, продукцією полювання).
Проте таке визначення має певні неточності, які суперечать чинному законодавству. Розглянемо загальні положення Закону від 22.02.2000 р. Отже, із зазначеного вище слід вказати на те, що до державного мисливського фонду відносяться мисливські тварини, що перебувають у стані природної волі, а також утримуються в напіввільних умовах або у неволі в межах угідь державних мисливських господарств. Під мисливським господарством слід розуміти галузь — сферу суспільного виробництва, основними завданнями якого є охорона, використання та відтворення мисливських тварин, надання послуг мисливцям щодо здійснення полювання, розвитку мисливського спорту та мисливського собаківництва. Натомість під мисливськими трофеями необхідно розуміти відповідним чином оброблені частини мисливських тварин (шкіри, роги, черепи, ікла тощо), здобуті шляхом полювання, які використовують у наукових, естетичних, культурних та освітніх цілях.
Мисливські угіддя — ділянки суші та водного простору, на яких перебувають мисливські тварини і які можуть бути використані для ведення мисливського господарства. Продукція полювання — добуті шляхом полювання туші мисливських тварин, їх частини (м'ясо, субпродукти, шкури, роги, черепи, ікла тощо), а також відловлені живі мисливські тварини. Утримання мисливських тварин у напіввільних умовах — утримання набутих у встанов-леному порядку мисливських тварин у штучно створених умовах, в яких вони живляться переважно природними кормами, але не мають можливості вільно переміщуватися за межі штучно ізольованої ділянки мисливського угіддя. Утримання мисливських тварин у неволі — це утри-мання мисливських тварин у відповідних спорудах, де вони не мають можливості живитися природними кормами та самостійно виходити за межі таких споруд.
Ґрунтуючись на доведеному, під полюванням необхідно розуміти вид спеціального користування тваринним світом, який характеризується пошуком, вистежуванням з метою добування, лову, розселення, використання в зоопарках, а також переслідуванням і самим добуванням мисливських звірів і птахів, які перебувають у стані природної волі, в межах мисливських угідь або утримуються у напіввільних умовах — штучно створених, у яких вони живляться переважно природними кормами, але не мають можливості вільно переміщуватися за межі штучно ізольованої ділянки мисливського угіддя або у неволі в межах угідь державного мисливського господарства, у відповідних спорудах, де вони не мають можливості живитися природними кормами та самостійно виходити за межі таких споруд (до останнього прирівнюється перебування в мисливських угіддях з рушницями, мисливськими собаками, ловчими птахами, капканами й іншими знаряддями полювання, а також з продукцією полювання та мисливськими трофеями).
Після визначення терміну "полювання" можна перейти до дослідження поняття "незаконне полювання".
Правила полювання і самі заборони щодо здійснення полювання слід шукати в Законі України від 22 лютого 2000 р. "Про мисливське господарство та полювання". У цьому Законі є такі заборони:
1) полювання без належного на те дозволу, а саме: без документів, визначених ст. 14 цього Закону; полювання на тварин, які не зазначені у дозволах на добування мисливських тварин або понад встановлені у цих дозволах обсяги;
2) полювання в заборонених для цього місцях, а саме: на територіях і об'єктах природно-заповідного фонду, де це заборонено відповідно до положень про них; на відтворювальних ділянках; у межах населених пунктів за винятком випадків, передбачених рішенням Ради міністрів Автономної Республіки Крим, обласних, Київської та Севастопольської міських рад; в угіддях, не зазначених у дозволі; на відстані ближче ніж 200 м від будівель населеного пункту та окремо розташованих будівель, де можливе перебування людей; 3) полювання в заборонений час, а саме: у недозволені для полювання строки на відповідні види тварин, у темний період доби (пізніше години після заходу сонця і раніше години до його сходу);
4) полювання із застосуванням або використанням заборонених знарядь та забороненими способами, а саме: клеїв, петель, підрізів, закотів, гачків, самострілів, ловчих ям; отруйних та анестезуючих принад; живих, сліпих чи знівечених тварин як принади; звуковідтворювальних приладів та пристроїв; електричного обладнання для добування тварин; штучних світлових джерел, приладів та пристроїв для підсвічування місцевості, у тому числі приладів нічного бачення; дзеркал та інших пристроїв, що осліплюють тварин; вибухових речовин; з під'їзду на автотранспорті, а також на плавучих засобах з працюючим двигуном; літаків, вертольотів; немисливської (у тому числі військової) вогнепальної, пневматичної та іншої стрілецької зброї, а також нарізних вкладок, напівавтоматичної або автоматичної зброї з магазинами більш як на два патрони; руйнування жител тварин, бобрових загат, гнізд птахів; газу та диму; заливання нір звірів; а також: на тварин, які зазнають лиха (переправляються водою або по льоду, рятуються від пожежі тощо); на пернату дичину з нарізною вогнепальною зброєю; на хутрових звірів (крім вовка та ведмедя) з нарізною вогнепальною зброєю калібром більше як 5,6 мм; на копитних тварин та ведмедя з використанням малокаліберної гвинтівки під патрон кільцевого запалювання або набоїв, споряджених картеччю чи шротом; полювання з мисливськими собаками, ловчими звірами і птахами без наявності на них паспорта з допуском до полювання;
5) транспортування або перенесення добутих тварин чи їх частин без відмітки цього факту в дозволі на їх добування;
6) допускання собак у мисливські угіддя без нагляду;
7) полювання з порушенням установленого для певної території (регіону, мисливського господарства, обходу тощо) в порядку здійснення полювання;
8) полювання на заборонених для добування тварин;
9) збирання яєць птахів, загиблих тварин або їх частин, нищення або псування штучних гніздищ, солонців, годівниць для звірів і птахів, посівів кормових рослин, мисливських вишок, вказівних знаків, відповідних вивісок та інших атрибутів мисливського господарства.
Крім того, зазначається, що дії в п.п. 1-8 ст. 20 Закону відносяться до незаконного полювання. Проте не всі з перерахованих пунктів ст. 20 цього Закону незаконного полювання можуть передбачати злочинні дії. Щодо незаконного полювання, яке завдало значної шкоди (ч. 1 ст. 248 КК) можна віднести: п.1 ст. 20 Закону; п. 2 ст. 20 Закону (за винятком територій і об'єктів природно-заповідного фонду, оскільки такі дії вже криміналізовані самостійно); п. 3 ст.20 Закону; п. 4 ст. 20 Закону (за винятком літаків і вертольотів, що становлять ознаку злочину самостійно); п. 6 ст. 20 Закону; п. 7 ст. 20 Закону; п. 8 ст. 20 Закону. Всі ці дії, способи, знаряддя, місце, час, які нами перераховані, як незаконне полювання, можуть бути злочинами тільки під час заподіяння значної шкоди.
Враховуючи вищезазначене, об'єктивні та суб'єктивні ознаки злочину, передбаченого ст. 248 КК України, під не-законним полюванням, що підлягає покаранню, слід розуміти умисні пошук, вистежування з метою добування, лову, розселення, використання в зоопарках, переслідування й саме добування диких звірів і птахів, які знаходяться в стані природної волі або утримуються в напіввільних умовах або в неволі, особою, яка не має на це дозволу (до незаконного полювання, що підлягає покаранню, прирівнюється і перебування в заповідниках або на інших територіях і об'єктах природно-заповідного фонду, або знаходження службових осіб з використанням свого службового становища, або знаходження їх за попередньою змовою групою осіб з рушницями, собаками, ловчими птахами, капканами й іншими знаряддями полювання, а також мисливською зброєю в зібраному вигляді поза дорогами загального користування або із продукцією, добутою під час полювання, та для дій, передбачених ознакою "порушення правил полювання, що завдало істотної шкоди — перебування в мисливських угіддях або поза дорогами загального користування для цих угідь з продукцією, добутою під час полювання), в заборонених для цього місцях, в заборонений час, забороненими знаряддями, засобами і способами, з порушенням установленого порядку для певної території, полювання на заборонених для добування тварин, що спричинило до істотної шкоди чи вчинено в заповідниках або на інших територіях та об'єктах природно-заповідного фонду, або полювання на звірів, птахів чи інші види тваринного світу, що занесені до Червоної книги України, або якщо такі дії вчинені службовою особою з використанням службового становища, або за попередньою змовою групою осіб, або способом масового знищення звірів, птахів чи інших видів тваринного світу, або з використанням транспортних засобів, або особою, раніше судимою за злочин, передбачений ст. 248 КК, вчинені суб'єктом злочину.
З метою чіткого розкриття таких аспектів, як призначення норми та передбаченої нею відповідальності за неза-конне полювання, необхідно визначити суспільну небезпеку злочину. У цьому контексті загально прийнятим є те, що суспільна небезпечність — це головна, найбільш суттєва ознака злочину і зокрема досліджуваного, його визначальна властивість. Адже дійсно небезпечними для такої системи як біосфера, складовою якої є тваринний світ, є такі зміни у її звичайному природному функціонуванні, що призводять до протиправного знищення цієї складової, чим порушують умови її існування, утворюють загрозу існування суспільних відносин, які забезпечують охорону, раціональне використання, відтворення та оздоровлення мисливських звірів і птахів. Отже, головною властивістю цього злочину, його негативом є руйнування зазначених суспільних відносин і завдання їм фізичної, майнової чи іншої істотної шкоди та порушення природної рівноваги.
Суспільна небезпека злочину посилюється тим, що вказані діяння нерідко прямо чи опосередковано пов'язані з іншими протиправними діями. Наприклад, із спричиненням тілесних ушкоджень співробітникам міліції, вбивством. Дані цього дослідження, а також періодичні видання, свідчать про те, що вказаний злочин в судовій практиці зустрічається досить часто. Його питома вага в 1991р. зросла порівняно з 1990р. у 1,2 рази, а в 2002р. його питома вага зросла порівняно з 2001 р. у 15 — 33 рази, а в 2004 — у 40 разів. При цьому не всі злочини, пов'язані з незакон-ним полюванням, поки що виявляються. Зазначені протиправні дії є небезпечними як фактори, які сприяють існу-ванню й живучості виявам егоїзму, споживацькому ставленню до природи. Про велику суспільну небезпечність незаконного полювання свідчить і те, що рядом кваліфікуючих ознак доповнена ст. 248 КК України 2001 р. у порівнянні зі ст. 161 КК 1960р.
1.2. Об'єктивні ознаки складу злочину незаконного полювання.
Об'єкт і предмет складу злочину незаконного полювання. Кожний злочин посягає на певний об'єкт, завдає йому істотної шкоди або загрожує завданням подібної шкоди. Виходячи з цього, необхідно констатувати, що злочинне діяння неможливе без об'єкта, проти якого воно спрямоване.
Родовим об'єктом злочинів, що стосуються навколишнього природного середовища (до якого належить і злочин, передбачений ст. 248 КК України) є суспільні відносини з приводу умов (стосунків), що забезпечують існування багатофункціональної збалансованої єдиної системи, до якої входить і людина (фізична особа), що складає навколишнє природне середовище, її охорону, оздоровлення, раціональне використання і від-творення такої єдиної системи для теперішніх та майбутніх поколінь, яка гарантуватиме безпечне для життя і здоров'я навколишнє природне середовище.
У наявних наукових публікаціях не завжди чітко визначають безпосередній об'єкт досліджуваного складу злочину. Так, одні автори під таким об'єктом розуміють суспільні відносини, встановлені в сфері збереження, відтворення і раціонального використання тваринного світу, і, особливо, тварин, які мають мисливсько-промислове значення; другі — суспільні відносини, які забезпечують умови охорони, раціонального використання, оздоровлення та відтворення диких звірів і птахів; треті — відносини, спрямовані на охорону, раціональне використання і відтворення звірів і птахів як природної системи; четверті — відносини у сфе-рі охорони і використання тваринного світу, збереження генетичного фонду диких тварин як невід'ємного елементу природного середовища; п'яті — встановлений законодавством та підзаконними актами порядок раціонального використання й відтворення диких звірів та птахів; шості — законодавче забезпечену охорону, раціональне використання і відтворення диких звірів та птахів.
Найбільш вдала перша точка зору, оскільки вона формулює визначення безпосереднього об'єкта цього складу злочину як відносини, але як упущення в ньому є відсутність відносин щодо оздоровлення тваринного світу. Повнішою, але дещо схожою щодо безпосереднього об'єкта цього злочину є друга точка зору. Вона доповнює упущення першої і не ототожнює предмет відносин з предметом цього злочину. Прийнятне роз'яснення безпосереднього об'єкта досліджуваного злочину дали автори третьої точки зору. В ньому чітко визначається, що це є суспільні відносини, але не охоплюються цим об'єктом відносини щодо оздоровлення природних об'єктів, хоча цікаво, що вони вважають природні компоненти в контексті природної системи. Дещо звужена сфера відносин у судженні автора четвертої точки зору і ним охоплюється лише охорона і використання тваринного світу, а також протиставлення тваринного світу генетичному фонду диких тварин.
Не можна погодитися з думкою автора п'ятої точки зору на визначення безпосереднього об'єкта злочину, передбаченого ст. 248 КК України, оскільки він не указує на те, що це суспільні відносини, крім того, законом охороняється не порядок — управлінська діяльність, а відносини, що виділяє кримінальне право з-поміж інших галузей права. Дещо подібна позиція С.Б. Гавриша до вищезазначеного погляду, але він підкреслено звертає увагу, що охороняються предмети, а не відносини. Це недостатньо обґрунтована думка, яка суперечить переважній позиції авторів, що в тій чи іншій мірі займаються указаною проблемою.
У чинному Кримінальному кодексі України лише в ст. 248 у загальних рисах згадується предмет полювання — це звірі, птахи та (чи) інші види тваринного світу. Такий законодавчий багаж, на мій погляд, надто мізерний для розуміння такої ознаки складу цього злочину. Користуючись тим, що загальні питання предмету злочину достатньо глибоко вивчені в кримінально-правовій літературі, візьмемо їх за основу і зупинятися на них не будемо, а безпосередньо перейдемо до аналізу предмета досліджуваного складу злочину.
Як вже відзначено, що хоча чинне законодавство не містить переліку мисливських тварин, все ж до них слід відносити лише тих звірів і птахів, які виступають об'єктом систематичного полювання. Як свідчать підсумки інвентаризації мисливських тварин в державі та положень ст. 19 Закону України "Про мисливське господарство та полювання", до них належать:
1) ссавці: кроти (4 види, крім крота мочери японської), звичайна і персидська білки, тонколапий ховрашок, звичайні ховрашки (10 видів), бурундук, байбаки (5 видів, крім європейського байбака), бобри (2 види), дикобраз, сірий пацюк, звичайний хом'як, водяна ондатра, зайці (4 види), дикий кріль, вовк, шакал, звичайна лисиця, корсак, песець (крім командорського підвиду), єнотовидний собака, бурий ведмідь (за винятком тяньшанського та закавказького), нутрія вільна, єнотовидний полоскун, колонок, солонюй, лісовий і степовий тхори, європейська та американська норки, соболь, лісна й кам'яна куниці, горностай, росомаха, борсук, видра (крім кавказького підвиду), лось, кабан, олень, лань, козуля, рись, сайгак, сарна, муфлон, сибірський гірський та кавказький кам'яний козли, памірський архар;
2) птахи: пастушки, біла й тундрова куріпки, курочка водяна, тетерук-косач, звичайний та кам'яний глухарі, рябчик, кеклик, кулик-сорока, пустельна куріпка, фазан, чорниш, сіра й бородата куріпка, гуска, гуска-гуменник, ходуличник, сірі й білолобі гуси, пискульки, гірська казарка, огар, крижень, сіра качка, свіязь, шилодзьобка, шилохвіст, савка, чирок-свистунок, галагаз, чирок-трискунок, широконіска, лежень, гоголь, червоноголова й білоока чернь, чубата й морська чернь, гага звичайна, синьга звичайна, дупель, лисуха, бекаси, клинтук, луток, скелястий і бурий голуби, крохаль, горлиця, веретеники, фіфі.
Разом з тим, необхідно врахувати той факт, що названі тварини можуть бути мисливськими не вічно. В одних випадках вони визнаються мисливськими, а в інших не охороняються законом. Предметом незаконного полювання не можуть називатися співочі птахи, змії та інші тварини, полювання на яких проводиться не з метою використання їх як їжі тощо.
На підставі викладеного, під предметом незаконного полювання необхідно розуміти таких диких звірів і птахів, що охороняються законом і знаходяться в стані природної свободи, або в напіввільних умовах або у неволі, внесені до державного мисливського фонду, знаходяться в мисливських угіддях, а також випущені туди з метою розведення (за виключенням тих диких звірів і птахів, які законом не охороняються).
Об'єктивна сторона складу злочину незаконного полювання. Як відомо, є загальноприйнятим визнання, що об'єктивна сторона, складу злочину — це сукупність встановлених кримінальним законодавством ознак, що характеризують зовнішній процес злочинного посягання. Зовнішні риси (ознаки) злочинного діяння знаходять своє відтворення в законі.
Ознаки об'єктивної сторони складу злочину, котрий розглядається, відтворено в законі (ст. 248 КК України). Як обо-в'язкові ознаки об'єктивної сторони цього складу злочину передбачені: дії, злочинні наслідки, необхідний причинний зв'язок між дією та вказаними наслідками, що мають місце в діянні (коли мова йде про завдану істотну шкоду), місце (в заповідниках або на інших територіях та об'єктах природно-заповідного фонду тощо), спосіб, час, знаряддя й засоби вчинення цього злочину. Встановлення їх має важливе не лише наукове, але й прикладне значення.
Перш за все зупинимося на такій ознаці об'єктивної сторони вказаного складу злочину, як дія — це протиправний, активний, усвідомлений, вольовий акт зовніш-ньої поведінки суб'єкта, що виражається у здійсненні суспільне небезпечного посягання, передбаченого ст. 248 КК України. Її різновиди:
1) пошук з метою добування звірів і птахів, які знаходяться в стані природної волі, або в напіввільних умовах;
2) вистежування з метою добування звірів і птахів, які знаходяться в стані природної волі, або в напіввільних умовах;
3) вистежування з метою вилову звірів і птахів, які знаходяться в стані природної волі, або в напіввільних умовах;
4) переслідування й саме добування звірів і птахів, які знаходяться в стані природної волі, або в напіввільних умовах;
5) перебування в мисливських угіддях з рушницями;
6) перебування в мисливських угіддях з ловчими птахами;
7) перебування в мисливських угіддях з капканами й іншими знаряддями полювання;
8) перебування в межах мисливських угідь поза лісовими та польовими дорогами загального користування з мисливською зброєю у зібраному вигляді;
9) перебування в мисливських угіддях із добутою продукцією (п.п. 5, 6, 7, 8 лише стосовно істотної шкоди та інших перерахованих ознак).
У цьому нормативному акті відтворені строки полювання — як заборонені, так і дозволені, їх конкретизація здійснюється щорічно місцевими органами виконавчої влади. До заборонених строків необхідно віднести:
1) заборону полювання до серпня-грудня на норця великого, качок (крім гоголя, черні білоокої, савки, огара, галагаза, гаги звичайної, лутка, крохалів), лиску, курочку водяну, пастушка, куликів (крім кулика-сороки, ходуличника, шилодзьобки, кроншнепів, чайки, лежня, дерихвостів, поручайника, крем'яшника, чорниша, перевізника, фіфі, зуйків морського, малого, великодзьобого, галстучника), голубів (крім голуба-синяка);
2) заборону полювання до березня-квітня, серпня-січня на самців крижня, тетерука, вальдшнепа та гусок: сіру, білолобу велику, гуменника;
3) заборону полювання до жовтня-грудня на куріпку сіру, кеклика, фазана, рябчика;
4) заборону полювання до серпня-жовтня на перепела;
5) заборону полювання з першого травня по грудень включно на самця козулі;
6) заборону полювання до серпня-січня на самців кабана, лані, оленів благородного та плямистого, лося, муфлона;
7) заборону полювання до вересня-січня на самок кабана, лані, оленів благородного та плямистого, козулі, лося і муфлона;
8) заборону полювання до жовтня-грудня на ведмедя;
9) заборону полювання з 15 жовтня по лютий включно на білку, куницю вільну, єнотовидного собаку, лисицю, куниць лісову і кам'яну, тхора лісового;
10) заборону полювання з 1 листопада по лютий включно на бобра, ондатру, норку американську;
11) заборону полювання з 1 листопада по січень включно на кроля дикого і зайця-русака;
12) заборону полювання до липня-вересня на бабака.
До дозволених строків, як це витікає з Закону, необхідно віднести полювання протягом мисливського сезону в усі дні тижня.
Строки полювання (конкретна дата відкриття та закриття полювання та той чи інший вид мисливських тварин, дні полювання) визначаються спеціально уповноваженим центральним органом виконавчої влади у галузі мисливського господарства та полювання за погодженням зі спеціально уповноваженим центральним органом виконавчої влади у галузі охорони навколишнього природного середовища, з іншими заінтересованими центральними і місцевими органами виконавчої влади, що доводиться до відома користувачів мисливських угідь і громадськості.
Наступна важлива ознака об'єктивної сторони складу злочину, передбаченого ст. 248 КК України, — це місце вчинення злочину. Перш за все, місцем, де відбувається полювання є мисливські угіддя. Відповідно до ст. 1 Закону України від 22 лютого 2000 р. "Про мисливське господарство та полювання" під мисливськими угіддями розуміють ділянки суші та водного простору, на яких перебувають мисливські тварини і які можуть бути використані для ведення мисливського господарства. Законодавче підтвердження така ознака об'єктивної сторони вказаного складу злочину, як полювання у заборо-нених місцях, знайшла місце і в ст. 32 Закону України від З березня 1993 р. "Про тваринний світ" — охорона середовища перебування, умов розмноження і шляхів міграції тварин, охорона згідно з переліком тварин, які підлягають особливій охороні на території АРК та області.
Ураховуючи зазначене, необхідно дати визначення ознаці "полювання в заборонених для цього місцях" — це полювання в таких місцях, де воно взагалі заборонено, або де для його організації і проведення потрібно мати спеціальний дозвіл (на відтворювальних ділянках; на територіях розмноження та шляхах міграції тварин; у населених пунктах за винятком випадків, передбачених рішенням АРК, обласних, Київської та Севастопольської міських рад; в угіддях, не зазначених у дозволах; на відстані ближче ніж 200 метрів від будівель населеного пункту та окремо розташованих будівель, де можливе перебування людей, в зонах розміщення промислових підприємств, транспортних шляхів, розплідниках мисливських звірів і птахів), якщо ці дії заподіяли істотну шкоду.
Полювання із застосуванням заборо-нених знарядь, якими користується мисливець під час незаконного полювання. Ця ознака впливає на кваліфікацію вчиненого злочину, але за наявності таких наслідків, таких дій, що завдали істотної шкоди. Знаряддя незаконного полювання характери-зуються такими критеріями:
1) це — предмети, якими користується винний для надання сили й спритності своїм рукам. У цьому випадку знаряддями вчинення цього злочину можуть бути предмети матеріального світу (як такі, що зроблені раніше, так і такі, що були знайдені ним випадково на місці злочину);
2) у вказаному навмисному злочині з матеріальним складом ч.1 ст. 161 КК України 1960 р. та чинному ч.1 ст. 248 КК України 2001 р. (коли завдається істотна шкода) під знаряддями вчиненого злочину розуміють ті предмети матеріального світу, які винний спеціально використовує для досягнення мети — вчинення злочину;
3) знаряддя вчинення злочину завжди використовуються для виконання об'єктивної сторони складу злочину.
Таким чином, під забороненими знаряддями вчинення злочину, передбаченого ст. 248 КК України (виходячи з ознаки порушення правил полювання), слід розуміти заборонені предмети зовнішнього світу та тварин відповідно до мисливського законодавства, якими користується винний для надання собі сили й спритності під час виконання об'єктивної сторони складу злочину з наміром досягнення зло-чинної мети, виходячи з цього злочину.
Заборонені способи під час полювання. Закон України від 22 лютого 2000 р. "Про мисливське господарство та полювання" перелічує заборонені способи незаконного полювання, а саме:
1) полювання за допомогою ловчих ям;
2) полювання руйнуванням жител тварин, бобрових загат, з використанням газу, диму;
3) полювання способом заливання нір;
4) полювання способом осліплення з допомогою дзеркал та інших пристроїв;
5) полювання з під'їзду на автотранспорті, а також з плавучих засобів з працюючим двигуном.
Виходячи з п. 4 ст. 20 Закону України від 22 лютого 2000 р. "Про мисливське господарство та полювання" до заборонених засобів вчинення цього злочину слід віднести:
1) використання живих, сліпих чи знівечених тварин як принади;
2) використання звуковідтворювальних приладів та пристроїв;
3) з використанням електричного обладнання для добування тварин;
4) з використанням штучних світлових джерел, приладів та пристроїв для підсвічування, у тому числі і приладів ніч-ного бачення.
Полювання без належного на те дозволу, якщо ці дії спричинили істотну шкоду. Сюди згідно п. 1 ст. 20 зазначеного Закону належать випадки:
1) полювання без документів, визначених ст. 14 цього Закону (без посвідчення мисливця; без щорічної контрольної картки обліку добутої дичини і порушень правил полювання з відміткою про сплату державного мита; без дозволу на добування мисливських тварин (ліцензія, відстрільна картка тощо); без відповідного дозволу на право користування вогнепальною мисливською зброєю; без паспорту на собак мисливських порід, інших ловчих звірів і птахів з відміткою про допуск до полювання у поточному році в разі їх використання під час полювання);
2) полювання на тварин, які не зазначені у дозволах на добування мисливських тварин або понад встановлену в цих дозволах норму.
Питання про завдання незаконним полюванням істотної шкоди (ч. 2 ст. 248 КК України) визначається в кожному конкретному випадку з урахуванням конкретних обставин справи.
1.3. Суб'єктивні ознаки складу злочину незаконного полювання.
Суб'єкт злочину незаконного полювання. Суб'єктом злочину кримінальне право України визнає фізичну, осудну особу, яка досягла на момент вчинення злочину віку, з якого може наступити кримінальна відповідальність. Відсутність будь-якої із зазначених ознак свідчить про відсутність ознак складу злочину і застосування покарання. У вітчизняному кримінальному праві до цього часу існує твердження, що суб'єктом злочину може бути тільки фізична особа — людина. Це твердження ґрунтується на єдності об'єктивного і суб'єктивного в природі виникнення злочину, як юридичного факту.
Другою юридичною ознакою, що стосується характеристики суб'єкта досліджуваного злочину є його осудність. "Осудною визнається особа, яка під час вчинення злочину могла усвідомлювати свої дії (бездіяльність) і керувати ними". Чинне кримінальне законодавство виходить із того, що тільки осудна особа може бути суб'єктом злочину і тому може бути притягнута до кримінальної відповідальності. До змісту осудності включається здатність особи під час вчинення злочину правильно усвідомлювати фактичні ознаки самого діяння (об'єктивні ознаки діяння, обставини, спосіб, місце, час тощо) і його суспільне небезпечні наслідки для ч.1 ст. 248 КК (за ознакою істотної шкоди), а також спроможність усвідомлено керувати своїми вчинками. Тут свідомість і воля об'єднані між собою і визначають характер поведінки особи у конкретній ситуації.
Як свідчить вивчення зазначеної сукупності кримінальних справ, передбачених ст. 161 КК України 1960 р. і ст. 248 КК України 2001 р., по жодній справі не призначалася судово-психіатрична експертиза.
Третьою юридичною ознакою суб'єкта злочинного полювання є його вік. У ч.1 ст. 22 КК прямо зазначено, що кримінальній відповідальності підлягають особи "яким до вчинення злочину виповнилося 16 років". Саме з цього віку наступає кримінальна відповідальність за злочин, передбачений ст. 248 КК (крім дій, передбачених за ознакою вчинення незаконного полювання службовою особою). Хоча суб'єкт досліджуваного складу злочину за своєю соціальною характеристикою мало чим відрізняється від суб'єкта інших злочинів, що стосуються навколишнього природного середовища, але за віковим цензом він має певні особливості стосовно особистості. Вивчення матеріалів судової практики показує, що найбільше число осіб, які були притягнуті до кримінальної відповідальності, припадає на людей у віці 25-36 років (45,5 %) і 36-50 років (27,3 %). У той же час відсутні випадки притягнення до кримінальної відповідальності за досліджувані злочини осіб у віці від 16 до 18 років. Це пояснюється перш за все тим, що відповідно до ст. 16 Закону України "Про тваринний світ" від 3 березня 1993 р. та ст. 12 Закону України від 22 лютого 2000 р. "Про мисливське господарство та полювання" полювання в межах мисливських угідь здійснюється лише громадянами, що досягли 18-річного віку й одержали у встановленому порядку дозвіл та інші документи, що засвідчують право на полювання. Звертає на себе увагу і та обставина, що із числа осіб, що вчинили незаконне полювання, притягнуто до кримінальної відповідальності 93,5 % чоловіків і 6,5 % осіб жіночої статі. Але таке співвідношення не однакове по областях. Наприклад, питома вага осіб жіночої статі, які притягнуті до кримінальної відповідальності в Чернігівській області, становить 2 %, Київській — 1 %, Одеській — 2,2 % тощо. Це пов'язано з тим, що вони складають невелику масу працівників у сфері мисливських господарств, або ж просто не займаються таким добуванням тварин.
Щодо суб'єкта злочину незаконне полювання в юридичній літературі висловлюються різні і не завжди теоретично і практично обґрунтовані думки. Одні автори вважають, що такими можуть бути як приватні, так і службові особи, інші стверджують, що суб'єктом злочину, який вивчається, можуть бути особи, котрі досягли 16-річного віку, деякі схильні думати, що названими суб'єктами вказаного злочину можуть бути окремі громадяни та службові особи, частина — дотримується думки, що суб'єктом даного злочину є особи, котрим виповнилось 16 років, і вони можуть бути як громадянами нашої держави, так й іноземцями та особами без громадянства. Є позиція, що суб'єктом досліджуваного складу злочину може бути фізична осудна особа, що досягла 16-річного віку, службова, неслужбова і приватна особа (громадянин нашої країни, іноземний громадянин або особа без громадянства, чи особа, що має подвійне громадянство).
На підставі викладеного необхідно визнати, що суб'єктом злочину незаконне полювання може бути фізична осудна (що досягла 16 років) службова, неслужбова і приватна особа (громадянин нашої держави, іноземний громадянин або особа без громадянства (чи з подвійним громадянством).
Суб'єктивна сторона складу злочину незаконне полювання. У юридичній літературі суб'єктивна сторона складу зло-чину і, зокрема, передбаченого ст. 248 КК України, визначається як психічне ставлення особи до вчиненого нею діяння та його наслідків з певною формою вини, мотивом і метою. Таким чином, однією і тією ж формулою психічного ставлення позначається і частина, і ціле — суб'єктивна сторона і вина, що є певною проблемою.
Іноді вказується дещо інакше: психічне ставлення особи до вчиненого ним суспільне небезпечного діяння та його наслідків характеризується виною, мотивом і метою злочину. Проте і таке визначення не повністю обґрунтоване, оскільки психічне ставлення суб'єкта являє собою вину в формі умислу і необережності, а вся суб'єктивна сторона включає в себе не лише названі, але й інші компоненти, зокрема, емоції, що проявляються в злочинній поведінці.
Існує думка, що під суб'єктивною стороною злочину слід розуміти психічну діяльність особи, безпосередньо зв'язану з вчиненням злочину. Ця думка найбільш мотивована, оскільки вона не співпадає з визначенням вини, передбаченим ст. 23 КК України. Отже, ототожнення вини з суб'єктивною стороною злочину є недостатньо обґрунтованим. Проте найбільш обґрунтованим є таке визначення суб'єктивної сторони злочину: "Це внут-рішня сторона злочину як асоціального мотиваційного вчинку, яка є психічною діяльністю особи, що відображає її ціннісно-смислове ставлення до вчиненого нею суспільно небезпечного діяння і має разом з наслідками злочину особистісний смисл та характеризується виною, мотивом, метою і емоціями".
У юридичній літературі існують такі точки зору щодо вини у злочині, передбаченому ст. 248 КК. Так одні автори вважають, що цей злочин може вчинятися з умислом або необережною формою вини; інші — наполягають, що ці злочини вчиняються у формі умислу відносно діяння і наслідків. Існує думка, що злочин передбачений ст. 248 КК характеризується умислом.
У ст. 248 Кримінального кодексу України відсутні будь-які вказівки щодо форм вини та інших ознак суб'єктивної сторони цього складу злочину. Разом з тим, структура об'єктивної сторони незаконного полювання, характер дії, знаряддя і засоби його вчинення, способи, які застосовували виконавці, а також наслідки злочину вказують на те, що цей злочин чиниться умисно. Мотиви умисних діянь можуть бути різними. Однак вони на кваліфікацію вчиненого не впливають, а можуть лише бути враховані судом під час призначення певної міри покарання.
У практичній діяльності може виникнути питання про форму й види вини, коли незаконним полюванням спричиняється істотна шкода, що характерне для злочинів з матеріальним складом. У цьому випадку дії, що можуть призвести до шкоди в результаті переслідування з метою добування, вистежування з метою добування й самого добування звірів і птахів, можливі із прямим умислом, а також і побічним — до наслідків, не дивлячись, що незаконне полювання є цілеспрямованим. Це підтверджується і наявністю соціальної обумовленості зазначених норм, а також свідчить про те, що вони прийняті з метою боротьби з цілеспрямованим знищенням мисливських звірів і птахів. Маємо в цьому підтримку юристів і судової практики.
Таким чином, підбиваючи підсумок вищевикладеному, необхідно відзначити, що інтелектуальний момент умислу в незаконному полюванні характеризується усвідомленням небезпечного характеру цих дій, а для складів злочинів і з матеріальним складом і передбаченням суспільне небезпечних наслідків. Інакше кажучи, суб'єкт усвідомлює суспільну небезпечність таких дій, які порушують, або ставлять під загрозу порушення, суспільні відносини, що забезпечують охорону, раціональне використання, оздоровлення та відтворення мисливських звірів і птахів. У тих випадках, коли особа не усвідомлює хоча б однієї з указаних ознак об'єктивної сторони, не існуватиме складу злочину, передбаченого ст. 248 КК України.
Вольовий момент умислу в незаконному полюванні характеризується бажанням вчинити такі дії як незаконне полювання, а по відношенню до наслідків (ч.1 ст. 248 КК) — бажанням настання таких наслідків, або свідомим їх допущенням.
На основі репрезентативного фактичного матеріалу встановлена суть мети та мотиву злочинів, передбачених ст. 248 КК України, що вчиняються в Україні. Ця суть проявляється у:
1) задоволення егоїстичних потреб або любительських інтересів — 25 % справ зазначеної категорії;
2) нажива — 50 % досліджуваних справ про незаконне полювання;
3)інша мета — 25 % справ, що нами вивчені із усього масиву справ.
Мета (перспектива) — джерело спрямованості суб'єкта, його активності. Вона, як показує вивчення кримінальних справ цієї категорії, відображає уявну модель майбутнього (чого б хотіла досягти особа в результаті своїх дій). При цьому в кожному конкретному випадку може бути не одна мета дії, але певна з них все ж домінує і це логічно, оскільки вона має певні порядки домінант. Таким чином, мотиви злочинів, передбачених ст. 248 КК України, як свідчить наше дослідження, є:
1) егоїзм, безвідповідальність — 25 % вивчених нами справ;
2) користь — 70 % проаналізованих справ зазначеної категорії;
3) інший мотив — 5 % досліджених нами кримінальних справ.
Мотив — це завжди психологічна причина вчинку. Як такі виступають усвідомлені спонукання, інтереси, емоції тощо.
Все вищезазначене, а також дослідження досудового слідства і судової практики свідчить, що злочин, передбачений ст. 248 КІС України, може вчинятися лише з прямим умислом, коли йде про нього мова як про злочини з формальним складом. Натомість за ознакою істотної шкоди психічне ставлення можливе як з прямим, так і побічним умислом до наслідків.
Спеціальні питання, що стосуються кримінальної відповідальності за незаконне полювання
2.1. Кваліфікуючі склади злочину незаконного полювання, їх ознаки.
Перелік обтяжуючих обставин міститься в ст. 67 КК України. Вони виходять за межі складу злочину, передбаченого ст. 248 КК України, і є підставою для суду в призначенні більш суворого покарання в межах санкції статті цього Кодексу. Але буває й так, що певна обтяжуюча обставина знаходить своє закріплення як кваліфікуюча ознака конкретного складу злочину. При застосуванні покарання в таких випадках необхідно керуватися ч. 4 ст. 67 КК, де зазначається, що якщо будь-яка з обставин, що обтяжує покарання, передбачена в статті Особливої частини цього Кодексу як ознака злочину, що впливає на його кваліфікацію, суд не повинен ще раз враховувати її при призначенні покарання як таку, що його обтяжує. Це має бути враховано при застосуванні ч. 2 ст. 248 КК України.
Частина 2 ст. 248 КК України передбачає відповідальність за кваліфікуючі (обтяжуючі) види (склади злочину) незаконного полювання. До них відносяться:
а) ті ж самі дії, якщо вони вчинені службовою особою з використанням службового становища;
б) ті самі дії, вчинені за попередньою змовою групою осіб;
в) ті самі дії, вчинені способом масового знищення звірів, птахів чи інших видів тваринного світу;
г) ті самі дії, якщо вони вчинені з використанням транспортних засобів;
д) ті самі дії, якщо вони вчинені особою, раніше судимою за злочин, передбачений цією статтею.
Перш за все звертає на себе увагу те положення, що в ст. 248 КК України 2001 р. збільшилась кількість кваліфікованих складів цього злочину та відповідних кваліфікованих ознак порівняно з діянням, передбаченим ст. 161 КК України 1960 р. Це свідчить про все більшу увагу законодавця до використання такого важливого засобу диференціації покарання в Особливій частині 248 КК України, як кваліфіковані склади.
Кваліфікуючі обставини — це обставини справи, а стосовно до кримінальної справи обставина означає частину всього того, що характеризує злочин і особу винного.
Ті ж самі дії, якщо вони вчинені службовою особою з використанням службового становища. Ця ознака передбачає, що такий злочин вчиняється спеціальним суб'єктом. У п.3 постанови Пленуму Верховного суду України стосовно цього питання зазначається, що у випадках притяг-нення до кримінальної відповідальності за ці злочини службових осіб, котрі вчинили їх з використанням свого службового становища, їхні дії за наявності до того підстав мають кваліфікуватися за ч. 2 ст. 248 КК України. До таких осіб слід віднести:
1) осіб, які використовують для добування тварин, що знаходяться в стані природної волі, свого службового становища всупереч інтересам служби;
2) службових осіб (наприклад, службових осіб Державного комітету лісового господарства України з мисливства);
3) службових осіб органів виконавчої влади (незалежно від рівня) у галузі мисливського господарства та полювання, у галузі охорони навколишнього природного середовища, користувачів мисливських угідь (з використанням свого службового становища всупереч інтересам служби) тощо.
Необхідно зазначити, що використання свого службового становища при незаконному полюванні вчиняється всупереч інтересам служби і передбачає наявність взаємозв'язку між службовим становищем винного і його поведінкою, яка виражається у діях, передбачених ч. 1 ст. 248 КК України. При цьому вказані дії, пов'язані безпосередньо зі службовим становищем і повноваженнями особи. Тобто в цьому випадку вони вчиняються в межах тих прав або фактичних можливостей, якими наділена службова особа саме завдяки посаді, яку вона обіймає, але за своїм змістом суперечить інтересам служби. Зловживання службовим становищем буде мати місце і у разі, коли дії службової особи безпосередньо не були пов'язані з використанням її прямих службових обов'язків за місцем роботи, але нею використовувалась впливовість свого службового становища або можливість давати вказівки підпорядкованим організаціям і контролювати їх. Тому не можна погоди-тися з існуючою в літературі думкою, що за цією ознакою необхідно кваліфікувати дії службових осіб правоохоронних органів, законодавчої і судової влади. Це викликано тим, що в ч. 2 ст. 248 КК України ця ознака значно обмежена і не охоплює службових осіб, які постійно чи тимчасово здійснюють функції представників влади.
Ті самі дії, вчинені за попередньою змовою групою осіб. Злочинна група осіб, що попередньо домовилися на вчи-нення незаконного полювання, являє собою таку форму співучасті, в якій вже є попередня змова співучасників, але ступінь узгодження поведінки, об'єднання ще дуже низька — учасники обговорюють можливість вчинення цього злочину, але місце і час не конкретизують, не деталізують ролі кожного. Це так звана група при незаконному полюванні одноразового існування.
Відповідно до ст. 26 КК України під співучастю у злочині розуміють спільну участь кількох суб'єктів злочину у вчи-ненні умисного злочину. Виходячи з зазна-ченого, видно, що злочин, передбачений ч. 2 ст. 248 КК, визнається вчиненим за попередньою змовою групою осіб, коли його спільно вчинили кілька осіб (дві або більше), які заздалегідь, тобто до початку злочину, домовилися про спільне його вчинення. Для того щоб була вказана ознака злочину за ч. 2 ст. 248 КК України, необхідно: а) щоб відбулася попередня змова співучасників на спільне вчинення дій, передбачених ч. 1 ст. 248 КК України; б) змова повинна мати місце до початку злочину; в) ця змова може відбуватися задовго до вчинення злочину, а може ініціюватися прямо перед вчиненням злочину, передбаченого ч. 2 ст. 248 КК України, але до замаху на нього (тобто до початку виконання об'єктивної сторони цього злочину).
Ознаки групи осіб, що вчиняють незаконне полювання:
1) наявність попередньої змови до початку виконання об'єктивної сторони;
2) стихійність, ситуативність домовленості на вчинення злочину, передбаченого ст. 248 КК України;
3) стихійність розпаду злочинної групи при незаконному полюванні;
4) єдність місця і часу, вчинення незаконного полювання;
5) відсутність жорсткого планування місця та часу вчинення незаконного полювання;
6) відсутність жорсткого планування функцій кожного співучасника вчинення цього злочину;
7 ) спрямованість умислу співучасників на вчинення одного незаконного полювання як одиничного злочину.
Ті самі дії, вчинені способом масового знищення звірів, птахів чи інших видів тваринного світу. Одні автори під способом масового знищення звірів, птахів чи інших видів тваринного світу мають на увазі різні прийоми та методи, застосування яких призводить до винищення тварин у великій кількості (наприклад, застосування автоматичної зброї, вибухових речовин, газів, електроструму, отрути, загнання стада тварин на болото або в засідки тощо); другі — таке полювання, яким знищується повністю або майже повністю предмет полювання на території мисливського угіддя чи його певної частини (полювання "котлом", "підковою", "засідками", стрільбою з-під фар, з застосуванням дзеркал тощо); треті — такі прийоми полювання, які мають загальнонебезпечний або винищувальний характер і здатні викликати загибель великої кількості представників дикої фауни: використання автоматичної зброї, газу, вибухових речовин, електричного обладнання тощо.
Так, Великий тлумачний словник су-часної української мови (К.: Ірпінь: ВТО "Перун", 2003) визначення терміну "масовий" це такий, який здійснюється у великій кількості, у великому масштабі. Цю ознаку пояснює Верховний суд України, розуміючи під способом масового знищення звірів, птахів, інших видів тваринного світу, що це дії, які здатні спричинити, або які спричинили загибель великої кількості представників дикої фауни, знищення популяції або певного виду тваринного світу в тій чи іншій місцевості (застосування отруйних або вибухових речовин, газу, диму, електроструму, автоматичної зброї, спрямування стада тварин на болото тощо).
Далі буде